РОЛЬ ГЕНЕТИЧНИХ ЧИННИКІВ У РОЗВИТКУ ТРИВОГИ, ДЕПРЕСІЇ ТА СТРЕСОВИХ РЕАКЦІЙ У РЕАЛІЯХ ВІЙНИ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

Анотація

У статті подано огляд літератури з проблеми психічних розладів, зокрема тривоги, депресії та посттравматичних стресових розладів, які є одними з найсерйозніших медико-соціальних наслідків війни й хронічного психосоціального стресу. Сучасні наукові дані свідчать, що ці стани мають полігенну природу і формуються внаслідок складної взаємодії генетичних, епігенетичних та чинників довкілля. Генетичні варіанти, залучені до регуляції нейромедіаторних систем, функціонування гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової осі, нейропластичності, а також запальних процесів, визначають індивідуальну вразливість або стійкість до стресу. Результати великих геномних асоціативних досліджень (GWAS) підтверджують, що ризик тривожних і стрес-асоційованих розладів зумовлений кумулятивним ефектом численних генетичних варіантів, переважно локалізованих у регуляторних ділянках генома. Важливу роль відіграють гени серотонінергічної системи (SLC6A4), катехоламінового обміну (COMT, MAOA), регуляції стресової відповіді (FKBP5, CRHR1), нейропластичності (BDNF), а також балансу між глутаматергічною та ГАМКергічною нейротрансмісією. Епігенетичні механізми, індуковані тривалим
стресом, здатні закріплювати патологічні нейробіологічні зміни та сприяти хронізації психічних порушень. В умовах війни в Україні, де мільйони людей зазнають тривалого й повторюваного психотравмувального впливу, реалізація генетичної та епігенетичної вразливості набуває особливої клінічної значущості. Розуміння молекулярно-генетичних механізмів розвитку тривоги, депресії та ПТСР створює підґрунтя для впровадження персоналізованих стратегій профілактики, раннього виявлення й лікування психічних розладів у загальнолікарській практиці та системі охорони здоров’я України загалом.